Привіт! Я Олег, мені 35 років і я тотальний невдаха.
У мене немає жодної сфери в житті, де все було б не те що добре, а хоча б нормально. Останні декілька років моє здоров’я “храмає”, я безробітний, все життя живу з батьками, дружини немає, дітей немає, дівчини немає, серйозних стосунків ніколи й не було (лише короткочасні інтрижки), досягнень в житті немає, друзів теж немає (як почалась війна, так моя компанія і розпалася), у мене зайва вага (при рості 170см, вага 84кг), у мене немає цілей, я не знаю заради чого живу і у мене немає жодних радостей у житті. А ще, зовсім недавно, у мене було таке відчуття, що я зовсім нічого не хочу (але, здається, трошки відпустило і тепер у мене є бажання).
Те, що я невдаха, я зрозумів десь ближче до 30 років. Після школи у мене були грандіозні амбіції (думав, що переверну цей світ (в хорошому сенсі)). Але з кожним роком цих амбіцій було все менше і менше, і в кінцевому результаті я дійшов до тієї точки, коли мені взагалі нічого від цього життя не хотілося. Були навіть моменти, коли думав про смерть… не про суїцид, а просто про смерть. Про те, що смерть була б для мене не покаранням і не трагедією, а звільненням від цього нікчемного існування. Деколи я почуваюсь так, наче я рослина, яку посадила у землю, а вона виросла, але не прижилась і не дає плодів.
З однієї сторони здається, що моє життя не є поганим, бо у мене наче й проблем ніяких немає: немає залежностей, немає кредитів, немає проблем із законом і тд. Але з іншої сторони, моє життя настільки нікчемне, що в ньому навіть проблем немає… в ньому немає нічого… порожнеча. Ця порожнеча може давити на тебе не слабше ніж життєві проблеми.
Я безліч разів намагався змінити себе і своє життя, але кожен раз це закінчувалося провалом. Причина моїх провалів завжди одна – я сам. У мене просто немає внутрішнього стержня, сили, волі, дисципліни, а ще є доля поху*зму. І через це, я швидко починаю якусь справу, запалююсь, можу поринути в цю справу з головою, а потім щось перегорає в мені, і цей інтерес, мотивація і запал зникають. Після цього я вже не можу себе заставити щось робити і кидаю справу так і не довівши її до кінця. Тому, моє життя – це сплошні незакриті гештальти. І чесно кажучи, у мене немає віри в те, що я можу змінитися, що можу змінити своє життя, але в мені є маленький вогник надії, що колись мені все ж вдасться вирватися з цього замкнутого кола.
Десь пів року тому (з кінця 2025) я почав копати в собі (або, іншими словами, зайнявся рефлексією). Знаходив одні причини, чому я і моє життя такі, потім знаходив нові причини, але це все було не те. І знаєте що найцікавіше? Я знайшов причину, але чисто випадково… мені просто попалося відео в рекомендаціях на ютубі, яке дало мені чітке розуміння того, що відбувається зі мною і з моїм життям, чому все так. Але про це я розкажу в іншому пості, бо вже й так багато тексту.
Що ж стосується блогу…
Я мав вибір – або вести блог відкрито, але скривати багато деталей свого життя, або вести блог анонімно, але бути максимально відвертим… я вибрав другий варіант.
Для чого мені блог? Не знаю точно, але я відчуваю, що в мене є така внутрішня потреба. Можливо, це такий спосіб взаємодіяти зі світом, відкриватися людям, бо в житті я досить закрита людина, яка на питання “як справи?” завжди відповідає “краще всіх”.
Цей блог, як ви могли зрозуміти, не буде про “успішний успіх”. Тут, скоріш за все, буде інфа про те, як я щось пробую, але ніхрена не виходить, я лишаю, знов пробую, знов лишаю і так по колу. Але є надія, що одного разу я напишу тут пост в стилі: “Друзі, ви не повірите, але у мене вийшло”.
P.S. Думав, що буду писати короткі, лаконічні пости, як в соцмережах, але поки що не дуже виходить. Та й сумніваюся я, що багато людей знайдуть і будуть читати цей блог. Хто в наш час читає? Я і сам забив би читати ось такі довгі полотна.
Поки живемо, не можна опускати руки… але завжди можна накласти руки на себе 😂 Трішки чорного гумору. 😁 А по факту – ніколи не здаємося і не опускаємо руки. Всьо, тримайтесь там купи.
